Знаєте, є публічні особи, які намагаються триматися осторонь від скандалів. А є ті, що потрапляють у них з регулярністю годинникового механізму. Олександр Волошин — саме з другої категорії.
Також читайте: Катерина Павленко з Go_A розповіла про особисте життя – хто її обранець
І от знову. Блогер, який ще влітку минулого року став чи не найбільш обговорюваною постаттю через свій виїзд за кордон під час війни, знову в центрі скандалу. Територіальний центр комплектування оголосив його в розшук. Причина? Порушення правил військового обліку.
“Знову в розшуку”: реакція, яка здивувала всіх
Найцікавіше — це не сам факт розшуку. Найцікавіше — як Волошин на це відреагував. Він опублікував скріншот з додатку “Резерв+” у своїх Instagram-stories. Там чорним по білому було написано, що ТЦК його розшукує.
А далі була та сама реакція, яка і здивувала всіх. “Знову в розшуку… Лише нещодавно зняли… Що ж таке…” — написав блогер. От таке коротке, але красномовне повідомлення.
І розумієш — в цих трьох крапках після кожної фрази читається не стільки здивування, скільки якась… втома? Або, може, іронія? Важко сказати напевно, але точно не паніка і не жах.
Виходить, що це вже не перший раз. Сам Волошин натякає, що його нещодавно зняли з розшуку. А тепер знову туди повернули. Така собі карусель з військовим обліком, що не втихає вже місяцями.
Влітку виїхав, восени мовчав, узимку — розшук
Повернемося трохи назад. Літо 2024-го. Саме тоді 26-річний Волошин зробив те, що викликало шквал обурення в українському суспільстві. Він покинув країну. Публічно оголосив про це. Навіть пояснив, чому — мовляв, його життю загрожувала небезпека.
Правда, якась вона була туманна, ця “небезпека”. Блогер не уточнював деталей. Не називав імен. Не показував доказів. Просто заявив — і все.
А головне питання залишилося без відповіді: як саме він перетнув кордон? Адже чоловікам призовного віку виїзд з України заборонений. Воєнний стан, знаєте ж. А Волошину тоді було 26 — якраз той вік, коли запитань від прикордонників має бути багато.
Тоді, влітку, ця історія наробила шуму. Коментарі під його постами — суцільне обурення. Люди писали про подвійні стандарти, про те, що хтось воює на передовій, а хтось спокійно їде відпочивати за кордон. І жодних роз’яснень від самого Волошина не було.
ТЦК не забуває: порушення військового обліку
Тепер, у січні 2026-го, ситуація набула нового повороту. Територіальний центр комплектування не забув про блогера. Причина розшуку — порушення правил військового обліку.
Що саме це означає? Загалом, військовозобов’язані повинні вчасно з’являтися в ТЦК за викликом. Оновлювати дані. Інформувати про зміну місця проживання. Проходити медичні огляди, якщо потрібно. От якщо цього не робиш — то порушення.
І тут виникає логічне питання: як людина, яка виїхала за кордон і відверто про це заявляла, могла дотримуватись усіх цих правил? Складно, чи не так?
Хоча, до речі, Волошин згадує, що його “лише нещодавно зняли” з розшуку. Значить, це питання вже раніше вирішувалося. Він знову викликався в ТЦК? Може, розповідав тут свою версію подій. Може навіть був якийсь судовий процес. А може — просто закрили справу через брак доказів чи з інших причин. Не відомо.
Але тепер — знову. Карусель продовжується.
Суспільство поділилося: хтось підтримує, хтось засуджує
Якщо відкрити коментарі під новиною про розшук Волошина, то там можна побачити дві чіткі лінії думок.
- Перша — засудження. “Всі йдуть воювати, а цей втік”, “Тікач, а тепер ще й жартує з цього”, “Поясніть, як він взагалі виїхав?”. Люди справді не розуміють і не приймають ситуацію. Особливо ті, чиї рідні зараз на фронті або вже загинули.
- Друга — захист або хоча б розуміння. “Не всі ж мають психіку для війни”, “Якщо є можливість виїхати легально — чому ні?”, “Не знаємо всієї історії”. Є люди, які вважають, що кожен має право робити свій вибір і не варто засуджувати когось за те, що він не хоче воювати.
І от між цими двома позиціями — величезна прірва. Діалогу майже немає. Кожна сторона тримається своїх переконань і не збирається їх змінювати.
Але факт залишається фактом: Волошин зараз за кордоном, а ТЦК його розшукує. І питання “як він виїхав” досі висить у повітрі без відповіді.
Інші випадки: Волошин не один такий
Варто зазначити, що Олександр Волошин — не єдиний публічний блогер, який потрапив у таку ситуацію. За останні роки кілька відомих осіб також опинялися в центрі скандалів через виїзд за кордон під час війни.
Деякі пояснювали це роботою — мовляв, їдуть на зйомки чи проєкти, які неможливо реалізувати в Україні. Інші — сімейними обставинами. Треті — взагалі не пояснювали нічого, просто зникали з радарів, а потім раптом публікували фото з якогось курорту.
І щоразу це викликало бурхливу реакцію. Бо в країні війна, розумієте? Люди гинуть щодня. А тут — Інстаграм-stories з пляжу чи з кафе в Європі.
Тож Волошин — лише один із багатьох. Але його випадок став особливо резонансним саме через відкритість. Він не приховував свого виїзду. Навпаки — оголосив про це публічно. І от цією відкритістю він, власне, і підставив себе під удар.
Що далі: повернеться чи продовжить ігнорувати?
А тепер найцікавіше. Що робитиме Волошин далі? Повернеться в Україну і врегулює питання з ТЦК? Чи продовжить сидіти за кордоном і ігнорувати виклики?
Судячи з його реакції (“Знову в розшуку…”), він не сприймає це якось надто серйозно. Хоча, може, це просто захисна реакція. Спосіб відсторонитися від проблеми за допомогою іронії.
В будь-якому разі, питання залишається відкритим. І поки Волошин за кордоном, розшук може тривати довго. Дуже довго.
Висновок:
Історія з Волошиним — це така собі безкінечна сага. Кожен розділ завершується новим скандалом, новим витком, новим розшуком. І складається враження, що фіналу цієї історії ми ще довго не побачимо.
Чи правий блогер у своїх діях? Чи має він право виїхати, якщо вважає, що його життю загрожує небезпека? Чи варто його засуджувати, якщо він не порушував закон технічно (бо якось же виїхав)?
Питання важкі. Відповіді на них у кожного свої. А поки що — Волошин за кордоном, ТЦК його розшукує, а суспільство продовжує сперечатися в коментарях.
І знаєте що? Можливо, саме в цих суперечках і криється головна проблема. Ми настільки поділилися на “за” і “проти”, що вже не чуємо один одного. А треба б.
