Соцмережі наповнилися прощальними постами. Музиканти, друзі, колеги пишуть про людину, яка поєднувала в собі несумісне: медицину і мистецтво, науку і творчість, викладання і фронт.
Микола Дзяк. Для когось — Коля-Космос. Для когось — Коля-Вітас. Для всіх — талант, який пішов занадто рано.
Також читайте: ЩукаРиба на Євробаченні 2026: чому фольк на конкурсі
Що сталося: три тижні боротьби за життя
Грудень 2025-го. Микола виконує бойове завдання. Деталі не розголошують — як і в більшості історій з фронту. Просто “отримав важкі поранення”.
Потім — три тижні в лікарні. Медики борються. Товариші моляться. Близькі чекають. Але 27 січня все закінчилося.
Микола Дзяк пішов. У сорок років. Лікар за фахом, він не зміг врятувати сам себе. Хоча навряд чи він про це думав, коли йшов на передову.
Хто такий Микола Дзяк
7 лютого 1985-го. Дніпро. Народжується хлопчик, якому судилося стати і лікарем, і музикантом, і викладачем, і героєм.
2002 рік. Микола вступає до Дніпровської медичної академії. Спеціальність — медико-профілактична справа. Не хірургія, не терапія, а саме профілактика. Запобігати хворобам, а не лікувати.
Шість років навчання. Диплом у 2008-му. Потім інтернатура там само, в Дніпрі. І паралельно — військова кафедра. Молодший лейтенант медичної служби запасу. Тоді це була просто формальність. Ніхто не думав, що через роки це звання стане бойовим.
А ще — музика. Бо як можна бути нормальною людиною і займатися тільки медициною? Микола не міг. Тому в 2008-му він стає солістом гурту “Таємниця Третьої Планети”.
“Таємниця Третьої Планети”: Коля-Космос на сцені
Назва гурту — з радянського мультфільму. А стиль — важко описати. Експериментальний рок? Арт-панк? Перформанс?
Микола був солістом з 2008-го по 2015-й. Сім років. І за цей час він став легендою дніпровської музичної сцени.
“Дехто називав його «Коля-Космос», бо він ловив свою творчу хвилю і ніби йшов у якийсь інший вимір”, — згадують про нього друзі.
Що це означало? Що на сцені він перетворювався. Забував про все. Жив музикою. Іноді його виступи були настільки незвичайними, що лякали. Але частіше — захоплювали.
“Непересічно талановитий, «алісовкраїнодивний», ти часто захоплював та інколи лякав своїми перформансами”, — написала про нього Олена Огнєва.
Алісовкраїнодивний. Слово, яке ідеально описує Миколу. Бо він був не як усі. І в цьому була його сила.
“Будинок Грибоєдова”: продовження творчого шляху
2011 рік. Микола приєднується до іншого гурту — “Будинок Грибоєдова”. Назва теж літературна, з “Майстра і Маргарити” Булгакова.
Тут він грав до самого кінця. До того моменту, коли пішов на фронт.
“Будинок Грибоєдова” — це вже інша музика. Спокійніша? Не зовсім. Інша. З елементами фолку, року, авторської пісні.
“А дехто, особливо підлітки в студентському таборі, часто кликав його «Коля-Вітас». Бо пізно ввечері, на пірсі, під гітару, його пісні викликали бурхливі овації та дружні підспіви”, — згадують близькі.
Коля-Вітас. Через високий вокал? Через емоційність? Не так важливо. Важливо, що люди слухали. І підспівували.
Наука і викладання: кандидат наук з екології
Але музика була не єдиним захопленням Миколи. Бо паралельно він займався наукою.
- 2009–2012 роки — аспірантура. Спеціальність “Загальна гігієна”. Дослідження, експерименти, публікації.
- 2013 рік — стає викладачем на кафедрі гігієни та екології в рідній медакадемії. Ті самі аудиторії, де колись сидів студентом, тепер став своїм для нього як для викладача.
- 2016 рік — захист кандидатської дисертації за спеціальністю “Екологія”. Кандидат наук. 37 наукових і методичних праць. Серйозний доробок.
Уявіть: людина викладає гігієну та екологію вдень, а ввечері виходить на сцену з гітарою і співає під овації. Два світи в одній особистості.
Коли війна стала частиною життя
Лютий 2022-го. Повномасштабне вторгнення. Мільйони українців постали перед вибором: що робити?
Микола не вагався. Він пішов. Лікар за фахом, він стає лейтенантом медичної служби ЗСУ. Не просто мобілізований — саме лейтенант. Бо військова кафедра, яку він закінчив ще в 2008-му, дала йому звання.
Медична служба. Рятувати життя під обстрілами. Надавати допомогу пораненим там, де кожна секунда на вагу золота.
Скільки людей він врятував? Невідомо. Про це не пишуть у звітах. Але напевно — багато. Бо медики на передовій — це ті, хто повертає бійців до життя.
А музика? Музика відійшла на другий план. Або ні — вона залишалася в душі. Бо творчі люди не перестають бути творчими навіть на війні.
